Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Вигирили мишачий рід до останку, лишилась одна мишка – княжна Яргордійка.

Хоч і визволив блазень від загибелі державу князя Самоволі, але дерев'яні калаталки на його високій баранячій шапці остались таки не позолочені.

Князь забув у превеликім своїм гаразді про те, що обіцяв блазневі, та й не дивниця: він журився тепер, яким би то чудом-дивом можна свою найгарнішу донечку Яргордійку відчарувати, щоби вже перестала ту мишачу оболонку носити.

Скликає князь різних знахарів, ворожбитів до себе, аж тісно стало у дворі. Цілими днями зливають «на олово» чари, тих чорних духів проганяють на ліси, на хащі, та все нічого не допомагає: Яргордійка не міняється ні на трохи, а далі є все тією ж самою сіренькою мишкою.

Сидить князь Самоволя на своїм престолі, споглядає на тих чарівників, знахарів, не бачить ніякої відради.

Прибігає блазень, затарахкотів своїми дерев'яними калаталками і заспівав:

Білоголовий лицар,

Як принесе княжні дар —

Рукавички з мишиної шкірки —

І на лапки Яргордійки

Застібне їх жемчугами,

Тоді буде гаразд з нами:

Щезне чарівнича пліва,

З княжої мишки стане діва.

Слухає князь, слухають бояри, дивуються.

– Що це значить?… Що він таке співає? – питають.

Може, блазень що й путнього вигадав, треба спробувати. І стали голосити по найвищому княжому повелінню на цілу державу, що коли знайдеться юний лицар, боярин, воєвода з білою головою, нехай зразу рушає на княжий двір і приносить зі собою з мишиної шкірки рукавички для княжни-мишки, то дістане пів княжої держави і в додатку ще щось більше.

Розтрубили цю вість по всіх усюдах, ждуть один, другий місяць – не з'являється лицар з такими прикметами. Біла голова ще нічого такого великого, але рукавичка з мишачої шкіри – то не будь-що… В цілій княжій державі жодної миші не знайдеш, так вигирили ратні і не ратні за княжі діла наділи.

Затрубили одного дня перед княжими вратами, затарабанили сторожі, з'явився навпослід і пожаданий лицар з білою головою, як найбіліша головка капусти.

Засів князь Самоволя на своїм золотім престолі. Поставали коло князя бояри, воєводи, всі дивляться на двері, ждуть на білого князя головача. Яргордійка-мишка на батькових колінах сидить, також жде.

Вступив білоголовий лицар до княжої палати. Коли ж поклонився третій раз нижче пояса, затарахкотів блазень своїми дерев'яними калаталками, зачепив ними білі лицарські патли, і сталося чудо: білі кучері злетіли на землю, а на лицаревій голові лишилося тільки руде кострубате волосся.

Яргордійка так дуже з того сміялася, мало на ній мишача шкіра не тріснула. Розгнівався князь Самоволя на лицаря за його нелицарську поведінку, велів самозваного білоголовача завести до перукаря, а той йому так гарненько тупою бритвою обголив голову, що пізніше і руде волосся не хотіло рости.

Заїхав і другий лицар з мишачими рукавичками.

Рукавички насправді були не з мишачої, а з лиликової шкіри, але він думав, що на княжому дворі того не пізнають. Коли третій раз поклонився лицар до землі перед престолом і не міг підвестись, бо був на диво повновидий, тоді вхопив блазень за кропило, змочив у воді – і хлюсь! – лицарю межи очі та й каже:

– Зіпріли, могучий білоголовий лицарю, вода вас прохолодить, зараз буде краще.

Не покращало, лише погіршало білоголовому гладкому лицареві: дивляться всі, а йому по вилицях, по чолі, по носі, по бороді спливають білі басмани і капають на світлі тисові помости; і жупан повапнений, і сорочка повапнена, все довкола нього повапнене. Придивляються ближче: ані одного волоска на голові нема білого, лише чорне як сажа волосся. Пожди, любчику, за це заплатиш ти. І дійсно, дорого заплатив він: князь велів його завести до цирульника, а сей обритвив йому голову так чистенько, що пізніше тільки над вухом виднівся малесенький кусничок волосся.

Побоялися другі пробувати щастя на дворі князя Самоволі. Без справжньої білої голови і справжніх мишачих рукавичок ніхто не відважився приходити. Довго тепер ждали на третього, дуже довго. Одного разу загостив зі сходу не лицар і не мудрець, лише багатий купець. Приніс він до княжої палати кілька мішків з самими рукавичками.

– Купуй, князю, рукавички всім боярам, щоб на весілля нашої княгині Яргордійки не розносили короваю голими руками, – говорив блазень і потрясав високою кучмою.

Самоволя-князь не зважав в тій хвилі на блазневу пустословність, лише спитав сторонського купця, чи не має випадком рукавичок з мишачої шкіри.

– Миші тепер не будь-що, – говорив купець. – Я був далеко по світі та тільки в одного боярина трапилося мені знайти мишачу родину; звідти я придбав для себе одну пару мишачих рукавичок.

Витягнув сторонський купець пару маленьких рукавичок. Блазень, як побачив ті рукавички, затарахкотів дерев'яними калаталками на високій баранячій кучмі і почав співати:

От білоглавий лицар,

Що приносить княжні дар.

Рукавички з мишої шкірки,

І на лапки Яргордійки

Застебне їх шпіночками,

Тепер уже гаразд із нами:

Щезне чарівнича пліва.

З княжої мишки буде діва.

Потряс блазень баранячою кучмою так сильно, що зачепив калаталками за ту верету, якою купець замотав собі голову. Стягнув верету, а на голові купця волосся, мов льон, буйні білі кучері вкрили його спину.

Яргордійка-мишка, як це побачила, принишкла на батькових колінах, прижмурила мишачі оченята. Всі помітили, що їй це дуже сподобалось, лише не знали що – рукавички чи білоголовий купець.

– То правдивий лицар-пан, що приносить щастя нам, – говорив блазень і тарахкотів калаталками.

Князь Самоволя розгнівався дуже за таку блазневу балаканину, аж не знав, що коло нього діється. Він забув в тій шаленій люті за княже достоїнство і вдарив блазня міцно по обличчі.

Блазень схопився руками за щоку, тряс баранячою кучмою, тарахкотів з досадою калаталками і верещав:

– Купуй, князю, купуй нині, бо се жених для княгині.

– Нагайку добру на тебе куплю, – відповів князь грізно, а далі питав купця: – Що хочеш за рукавички?

– Ті рукавички – моє найбільше щастя на землі, – каже купець. – Я їх на продаж не маю і не продам за ніякі скарби світу. Одначе я можу ті рукавички проміняти за одну річ: за одну мисочку моєї улюбленої страви.

– Яка ж то має бути страва? – питав князь.

«То ймовірно вуджена солонина або крупи гречані», – подумала мишка Яргордійка.

– Може, пироги зі сметаною або голубці з перевареною сім'яною олією? – питав блазень.

– Ні, братчику, ні, – перечив купець. – Моя улюблена страва –